Кропива.

Ще листя на деревах не було
I на галявинi трава не зеленiла,
А в темному ровi уже стебло
До сонця тягне молода кропива.

I перехожих радувала зiр
Ясно-зелена паросль молодая...
Аж сталося потрапити нозi
В той самий рiв - десь зазiвавсь хазяїн.

Листочки миттю ногу обняли
I тисяч жал вп'ялась у шкiру злива...

Жив кравець на селi - майстер був, хоч куди,
I побожний, нема що казати.
Запримiтили всi, що вiн дуже любив
При покiйниках щось майструвати.

Як помре хто в селi, вiн вже є тут-як-тут;
Голка й дратва при нiм, молоточок.
Парастас вiдмоливши, всi з хати iдуть,
Вiн же йде майструвати в куточок...

А сусiдiв-бо мав, як в пiдошвi той цвях,-
Все сварилися з ним за дрiбницi.
I стара каже дiдовi: "От би кравця
Добре нам налякати годиться.

Ти лягай на столi, руки смирно склади,
Борошном тобi лиця пiдбiлю
I сусiда закличу, хай прийде сюди,
Ти ж бо встанеш опiвночi, Мiлю."

А кравець до району за крамом ходив,
Повернувся, коли вже смеркало
I сусiдку свою в чорнiй хустцi зустрiв
Та й повiрив, що та розказала.

Як було, так було - та сусiд не жиє,
Тож годиться пiти до мерлого.
"Отче наш" вiдмолив, далi знов за своє:
Забиває гвiздки коло нього.

Не дивує його, що людей щось нема,
Та яке йому дiло до того.
Пiвнiч стукнуло. Руку старий пiднiма,
Сiв i витрiщив очi на нього.

А кравець подививсь i спокiйно сказав:
"Що за штучки нечистої сили?
Омеляне, як вмер, то чого ж бо ти встав?!"
I в чоло молотком - луп щосили.

Скiльки вже про те писали, скiльки говорили,
Скiльки вже тих "паперових" парканiв зробили!
Та зайдеш, бува, на цвинтар, вiдiйдеш вiд брами -
Огорожi тут не знайдеш вдень iз лiхтарями.

От i сталася пригода в сусiднiм районi:
Дiд пустив козу попастись в саду на припонi,
Сам подався до контори - блюзку вдiв, краватку, -
Голова там звiтувався про сiльськi порядки:

Як дороги вiн будує, ремонтує школу,
Як на цвинтарi зробили паркани довкола.
Голова старався дуже, аж розчервонiвся,
Бо на збори сам районний секретар з'явився.

Слухав дiдо мудрi речi на загальних зборах,
Вiв дискусiї з дядьками в "владних коридорах",
Пиво пив в сусiднiй кнайпi - та й не йде до хати,
Геть забув, що вже потрiбно козу вiдв'язати.

А коза, створiння прикре, по саду стрибала
Поки свiй шнурок старенький та й не розiрвала.
I полiзла враз на цвинтар, помежи кущами,
Та й не встигла оглянутись, як впала до ями...

...Поки всiм односельчанам "локшину чiпляли",
Гапка, баба несвiдома, з поля сiно крала.
Так як вивчити не встигла їх "порядок денний",
То пiшла тягнути сiно, аж як стало темно.

Голова закiнчив збори i розвiз начальство,
Раптом бачить бабу з сiном: - Що це за зухвальство!
Гальма скрипнули раптово - вискочив з машини
I погнався стрiмголов вiн рятувати сiно.

Бачить Гапка, що попалась, в'язанку кидає
I на цвинтар, де темнiше, швидко повертає.
А щоб штрафу не платити й уникнуть скандалу,
Баба стрибнула у яму, що рано копали.

Це ж була та сама яма, що коза упала -
З сили вибилась i тихо на днi спочивала.
Голова замiтив мiсце i, хоч страх збирає,
Вiн кричить до ями строго: "Виходь!" - вимагає.

Баба тихо шепелявить: "Тягни мене, сину," -
Та й попхала перед себе безвинну скотину.
Голова схопив за роги, потягнув до свiтла,
А коза вiдкрила очi i на нього глипа.

Голова як крикне: "Вiдьма! Згинь, нечиста сило!"
I на землю повалився, як мiшок, безсило.
Мало хлоп не "врiзав дуба" - якось вiдкачали,
Знахарi з кiлькох районiв страхи вiдливали,

I тепер вiн попри цвинтар бiльше вже не ходить,
А бригада цiлий мiсяць паркани городить!

Два мисливцi вийшли з лiсу, дiляться байками:
Розпалилися, нiвроку, - махають руками
I в розмовi так азартно вони захопились,
Що iз берега до ставу мало не звалились.

А тут друг їхнiй - рибалка: "Чого так кричати?
Так всю рибу у ставковi можна розлякати!
Поможiть не вмерти, - каже, - бiдному рибалцi,
Бо така вода холодна, аж померзли пальцi.

Маю пляшку i закуску, та i нас вже троє!.."
Сiли. Випили. Мисливцi витягнули своє,
Та й рибалка далi каже: " Взяв я вчора щуку,
Ну, таку, що ще не бачив! - показує руку.

Так було, чи - нi, не знаю,
Та колись бувало:
Лиш iшли сини в солдати -
Мову забували.

Тож пiдрiс малий Iвасик,
Стали звать Iваном -
Аж прийшов папiр з району,
Щоб з’явився рано.

Воєнком оглянув хлопця,
Дав квиток вiйськовий,
I пiшов Iван служити
За Полярне коло.

Пролетiли рiк i другий
I одного ранку
Поспiша поштар з району -
Несе телеграмку:

"МАТЬ, ОТЕЦ, МЕНЯ ВСТРЕЧАЙТЕ,
БО ВЕЗУ Я ПАШУ.
ПРИБЫВАЮ НА ПОБЫВКУ
Я В ДЕРЕВНЮ НАШУ."

Батько тiшиться: "Дивiться,
Це ж моя дитина!
Назбирало, бiдне, пашi,
Везе для скотини!"

Дочекались тої днини,
Запрягають конi -
I вже батько виглядає
Сина на перонi.

А той вийшов, оком блиснув:
"Чому нє з цвєтамi?
I чому ето подвода
Тут стоїть за вамi?"

"Ти ж писав, що везеш пашу,
А вона ж бо важить,
То показуй, звiдки брати -
Будемо вантажить!"

А синок очами клiпа:
- Чи в вас всьо в порядку?
I виводить з-поза спини
Дiвчину-бурятку:

-Ось, рєшилi ми жениться,
Це невiстка ваша!
А та руку простягає:
- Здравствуйте! Я - Паша!

Батьку ноги пiдкосились,
Та й сiв на солому,
Але все-таки невiстки
Не погнав вiн з дому.

Жив на свiтi дiяч безпартiйно-партiйного руху,
Iз високих трибун завжди гарнi слова говорив:
Все хвалив закордон, вiшав людям "спагеттi" на вуха -
Та прийшов його час, i архангел за ним прилетiв.

На розподiл його до святого Петра запросили,
Та Господь лиш на "Справi" легенько пилюку протер:
- Хоч за свого життя, як записано тут, ви грiшили,
Але вибiр вам дам, ювiлейний ви наш вiзитер.

Дверi в Пекло. Зайшли - в дiяча аж щелепа повисла,
Як побачив столи, що трiщали вiд їдла й вина.
Грав щодуху "джаз-банд". Стриптизерка на публiку вийшла
I бокал наливає йому головний Сатана...

Дверi Бог причинив, пропонує пройтися до Раю,
Щоб свiдомо клiєнт дальшу долю собi обирав.
- Що ж там буде в Раю, коли грiшникiв так зустрiчають, -
Лиш подумати встиг - на порозi, як вкопаний став.

У глухому кутi тихо бабця пiд арфу спiвала,
Хлiб пiсний на столi, кiлька фруктiв i шклянка води.
- Щось те райське життя, вибачай, до душi не припало,
Ти в ту першу кiмнату, будь ласка, мене заведи.

- Обiцянка - закон! Чортенята його потягнули,
Провели попри стiл, через зал - до наступних дверей.
Не отямився вiн, як його у казан пiдiпхнули,
Встиг прикрити лице, щоб смола не залила очей:

Обходячи стайню, Михайло уздрiв,
Що кнур несвiдомий стiну розвалив.
Бiда невелика - була й не така,
Та цегли при хатi нема нi шматка.

Кожен має свiй характер: щедрий, скупуватий,
А мисливцi, всiм вiдомо, то народ затятий.
Хтось удачу має нiжну, iнший має вперту;
В них же все - найкраще в свiтi, все, що їхнє - зверху.

Жив в однiм селi Антошко - батяр був ще змалку.
Встиг, як кажуть, скуштувати "i пряника, й палку",
Жив в достатках i розкошах; i в бiдi крутився,
Поки розум став на мiсце i остепенився.

Наші села українські - чим не Божа ласка:
Потопають між садами - справжнісінька казка.
Над весняним первоцвітом запах меду в'ється
І у кожному, напевно, мій герой знайдеться.

Тож на славнім Прикарпатті у селі Дуліби
Донедавна ще такого зустріти могли би:
Років майже з дев'яносто жив стрий "фільозоф"
Омелян, або "Бе-Мілько" і його "Бе-Роза".

(Це тому, що мав він звичку всюди "бе" вставляти
Люди й стали відпівідно його називати).
Але з іншої причини його пам'ятають
Та історії й донині переповідають.

Жив старий не те, щоб бідно, але й небагато,
Тож з колгоспу міг поцупить дещицю до хати.
Так одного надвечір'я ніс мішечок грису -
Попри річку, за хатами, поближче до лісу.

Раптом чує - недалеко "Волга" зашуміла!
"Осідлав" мішок і воду опускає вила.
Голова гальмує різко, "Що в мішку?" - питає.
- Тихо, прошу, бе... бе-рибу мені розлякаєш! -

Пильно дивиться на вудку, тобто-пак, на вила.
Розвернувся голова: -Тьху! Старий дурило!
...А в Бе-Мілька очі хитрі, взяв мішок на плечі
Та й пішов собі додому - нині вдався вечір!..

---------- * * * ----------

У житті, немов на ниві, всякого бувало
І Бе-Мілько знав це добре - літ не бракувало.
Та коли з "зеленим змієм" бій запеклий вівся
В криміналі наш Бе-Мілько чуть не опинився.

Починалось все, звичайно, просто й зрозуміло:
Оковиту гнав Бе-Мілько, тож брага смерділа.
Як він спритно не ховався - "шило випирало",
А заздрісників-сусідів завжди вистачало.

Доповіли до сільради, звідти - до району
І вже суне на подвір'я свита у погонах.
Дістають на обшук ордер, на Акта папери -
Показник підняти хочуть міліціонери.

Та горілки в хаті катма - обшукали всюди,
Навіть рили на городі, аж зглядались люди.
- Де сховав, кажи, Бе-Мільку? - опустились руки.
А він каже просто в очі: - Під хвостом у суки!

Не знайшли - вини немає. Хоч не вибачались,
Та з бе-мількової хати надовго забрались.
А коли "поважну справу" вже було закрито
З буди псячої Бе-Мілько дістав оковиту.

---------- * * * ----------

Всі ми - люди, всі ми грішні і слабкості маєм
І в халепи час-від-часу різні потрапляєм.
Але треба так навчитись в цьому світі жити,
Щоб з халепи будь-якої гонорово вийти.

...Бескінечна ніч осіння, вітер завиває,
А старий Бе-Мілько в ліжку з жінкою дрімає.
І йому в цю непогоду сон страшний приснився,
Що на ноги з переляку впівночі схопився:

- А скажи мені, Бе-Роза, щоби ти робила,
Якби зграю, вовків десять, у лісі зустріла?
- Й не питай мене! Напевно щодуху б тікала
І найвищу деревину у лісі шукала.

- А якби вовків із двадцять на тебе надбігло?
- Я б на дерево стрілою вискочила, Біг-ме!
- А вовків, скажімо сорок, - старий насідає
І при тьмянім світлі жінці в очі зазирає.

- Співпадання імен, назв та подій вважати випадковими.
- Як показують дослідження вчених, в дикій природі слони та
деякі види приматів закладають фрукти на певний час, зброджують і вживають отриманий
продукт. В неволі швидко звикають до алкоголю (пива).

Ну, ось і все. Відпущено пасок,
Упав ланцюг і вільна стала шия.
Господар вже ладує "тормозок"...
Ура! Свобода - здійснюються мрії!

Найперше господарку оббіжу:
Хутчіш - вперед, щоб лапи розім'яти.
В городі ще помітити межу,
Щоб іншим не кортіло забігати.

Спіймати б ще сусідського кота
Й добряче поза вуха надавати,
Щоб він перед очами не стрибав,
Коли мене ланцюг буде тримати.

Ось і сусід до брами підійшов.
Скажу йому, нехай кота пильнує.
(І де він того відродка знайшов?..)
...Шкода, не розуміє, хоч і чує!

П'янке повітря радісно вдихну,
В покращення життя я знову вірю.
...Згадав! Ховав я кісточку в саду,
Піду обов'язково перевірю.

Сховалось сонце. Місяць засвітив,
А в наш садок ватага зазирає!
Підпущу трохи ближче хлопчаків
І зараз їх добряче полякаю!

А іншим разом вхоплю за штани
І на чуже нехай не зазіхають.
Так зроблю, щоб боялися вони,
Бо ще мою "заначку" відкопають.

Я вільний, роблю все, що б захотів
І всюди йду, де тільки забажаю!

Стало скрутно в лісі жити -
Повирубували хащі,
А Ведмедю що робити:
Не пасує спати натще.

Позбирав свої пожитки,
Заплатив за БУСа, візу
І подавсь на заробітки
До чужого зовсім лісу.

Просльозились навіть друзі,
Обіцяли не забути,
Як давав банкет у лузі,
Не шкодуючи валюти...

У чужих краях працює,
Заробля Ведмідь щосили,
Та за друзями сумує:
Де ж вони ся розгубили?

Час спливає... І до лісу
Повернувся Косолапий,
Та й зустрів друзяку Лиса,
Простягнув назустріч лапи.

Тільки Лис примружив очі:
- Ти, Ведмідь, тепер багатий.
У кафе, давай, заскочим,
Будем зустріч "підливати"!

- Я не взяв з собою грошей,
Тільки карточка кредитна.
Вибач, друже, дуже прошу!
...А у Лиса морда хитра:

- Зачекай тоді хвилину,
Тут постій собі надворі -
Я ж зайду, хильну чарчину;
Як повернусь - поговорим.

Шмигнув Лис, зімкнулись штори -
Кинув друга, наче шкапу...

Чому сумуєш - посміхнись,
Чом відреклася від розваг?
Сама тверезо подивись,
Скільки ти маєш переваг:

На заробітках чоловік -
Бракує "хлопської" руки, -
Але в болоті черевик
Не псує в хаті килимки.

Гора шкарпеток не лежить
Під ліжком, в ванні, під столом,
Ніхто над вухом не бурчить
І спокій в хаті загалом.

І дикі крики: "Шайбу! Гол!!!"
Вже не ревуть, немов обвал.
Перемикаєш ти футбол
На свій жаданий серіал.

Не треба бігти до плити,
Щораз варити "марципани".
Спокійно спати можеш ти -
Ніхто до тебе не пристане.

Він в день зарплати не прийде,
Стійким дихнувши перегаром,
А гроші в банк переведе
І не засне десь попід баром...

В житті, як на ниві: осот і пшениця
Одвічно воюють за сонця тепло.
Буває, в жахливому сні не присниться
Картина прo те, що насправді було.

…Стояв у Михайла паркан при дорозі,
Та час невблаганний його похилив.
І він, ремонтуючи, стовпчик на розі
Про всякий випадок маленький лишив.

Стояв би той стовпчик, нічим не примітний,
Ще сто, а можливо, і тисячу літ,
Якби не був “празник” добряче “підлитий”,
Якби не над’їхав Михайлів сусід.

По суті, історія ця почалася
Задовго до того злощасного дня –
Коли по весіллі щасливий Івасьо
Покинув село, де жила вся рідня.

Він був працьовитий, нівроку, старався,
Хоч випити інколи лишнє любив
І з тещею часто тоді заїдався,
І міг покричати, та, біг’ме, не бив.

На храмовий празник – колеги, родина:
Він сам запримітив – вже лишнє було,
Тож коней запріг, застеливши ряднину,
І в гості подався в родинне село.

Там нічка накрила. Пора би й додому:
Тварини розумні – дорогу знайдуть.
…Звалили на фіру і чарка, і втома –
Проснувся ж від того, що коні не йдуть.

Спочатку Іван батогом замахнувся,
А потім просив, та худоба не йшла.
Весь хміль в голові за хвилину минувся:
- Це теща, напевно, мене прокляла!

Та й, рад чи не рад, приступає до хати
І – впав на коліна: “Ой, мамо, простіть!
Клянусь, що не буду тепер зловживати,
Лиш з коней прокляття, я прошу, зніміть!”

Вернулись до фіри. Михайла збудили:
Він вмить здогадався у чому тут річ,
Підставив плече, коні тут же “ожили”,
А стовпчик сховала стривожена ніч.

Коли з меблів залишилась в хаті тільки праска,
У тяжку задуму впала з розпачу Параска.
На позичені доляри виробила візу,
Спакувала якісь лахи у стару валізу,

Не злякалася, що мови "ні на писк" не знає -
Подалась через кордони до чужого раю...
"Мед" весь випили без неї - зразу з'ясувала.
Та, Параска - не з ледачих, до роботи стала

І, як вміють українці, вона досить скоро
Вже поважна стала пані, а у них - сеньйора.
А коли одного разу щось розповідала,
Про програму українську словом нагадала,

Що дивилась телевізор, бачила "Новини"...
- То ти що, його, - питають, - везла з України?
На такі питання навіть слів не віднайшлося!
І пояснювать, як вміла, довго довелося.

А сама "про себе" дума: - От, "махорка темна"!
Нащо везти телевізор, якщо є антена?..
Час летить. Везе Параска в родину обнови -
Хлопу радіо купила, щоб навчався мови.

"Може й ти колись поїдеш грошей заробити:
Вивчиш мову - буде легше з ними говорити."
Увімкнули - українська! "Що йому ся стало?!
В Римі добре говорило. Я перевіряла!.."

День новий почався. Пахне скрізь весною.
Десь лежить на полі купа перегною…
З тої купи жваво, розіпхавши груди,
Хробачок маленький вибрався “між люди”.

Вперше світ побачив – годі розібрати,
Перевівши подих, став гукати тата:
- Ой, скажи ж бо, тату, що то є над нами –
Свіже і широке з білими хмарками?

- Це – блакитне небо, це – повітря чисте,
Для птахів – свобода… - що ще відповісти?
- Що то є на небі, що теплом нуртує?
- То, синочку, - Сонце, всім життя дарує.

- А, скажи ще, тату, що то є довкола,
Що так гарно пахне?
            - То, синочку, - поле,
А на ньому сходять і хліби, і квіти:
Маки і волошки… Тут би тільки й жити!

Хробачок вдихнув ще, аж світ закрутився,
Озирнувся в поле, в небо подивився,
Кинув погляд долі в купу перегною:
- То, чому б туди нам не махнуть з тобою?!

До густих лісів дрімучих завітала криза,
Тож роз’їхалися звірі до чужого лісу,
Де між пальм і евкаліптів можна заробити
І біду, що раптом сталась, якось пережити.

Так Ведмідь зустрівся з Зайцем у Лева під муром –
Якось раз прийшли найматись майстром-штукатуром.
Лев доступно й зрозуміло «змалював картину»
І сказав: «Працюйте, хлопці! Плата погодинна.»

Та й пішов процес: Ведмедик розчин розтирає,
Не дрімає на роботі, та й не поспішає…
А Зайчисько «запалився», взявся накидати:
- Покажу всім, як з розгону «Севастополь брати»!..

Вдвічі швидше йде робота, Заєць у пошані,
Уявляє, як потрапить в штукатури знані.
Так старається, що мало не вискочить з «роби».
…А за три доби у нього попухли суглоби!

Опинився Заєць в ліжку, приклада примочки,
А патронові навіщо такі «заморочки»?..
День минув і вже нового Лев приводить майстра,
І у Зайця залишилась порожньою тайстра.

Славно з братом погуляли. Вже й не пам’ятаю,
Як добралися додому, як вийшли з трамваю,
Як понесло на дорогу нас якогось біса…
Світло фар. Скрипучі гальма. Все! Гаплик… Завіса.

Брат очухався на місці, як швидка примчала.
Мій же пульс затих невтішно і уста мовчали,
Тож вхопили санітари без всякого торгу
Моє тіло, та й повезли напряму до моргу.

…Серед ночі я проснувся – дуже змерз у ноги!
Весь повитий в простирадло, ніби грек у тогу.
На мені – ані шматини, далі – силуети.
- Якийсь дивний витверезник… Де тут туалети?..

Поруч хлопці спали міцно – ні в кого питати,
І подався до дверей я, почав викрикати.
Там бабуся чергувала, та й мотала нитки:
Як почула голос «мертвих» - гепнулась до плитки.

Ледве бабцю відкачали, а я скористався
І, в чім мати народила, додому подався.
Пощастило – темінь вкрила: пів на третю ночі, -
Тож швиденько, тишком-нишком, вулиці проскочив.

…А тим часом на квартирі йдуть приготування:
Всі в сльозах, дружина в чорнім, в голосі – ридання.
Вже родину обдзвонили, визначили дату…
Аж тут – раз! Дзвінок у двері. Пішли відкривати…

- Здрастуй, жінко, муж вернувся! – стою на порозі,
А вона, мов з-під обуха, впала на підлозі.
Поки жінку «відливали» - розжився штанами.
…Потім взявся десь дільничний разом з лікарями.

А мені вже хміль весь вийшов. Ще б – такі пригоди!
Та «мораль» мені читали дружно всім народом,
Написали на роботу, ще й оштрафували.
Одним словом, що казати: Славно погуляли!...
30.03.11

«Життя вдалось! Усе, здається, є!
Є «Лексус», фірма, гроші, навіть влада.
І, що захочу, буде все моє –
Усі можливі в цім житті принади…» -

Захоплений думками молодик
Щодуху мчав з крутої дискотеки.
Аж раптом виник стовп… І все… «Кирдик!» -
Не врятували й пóдушки безпеки.

І вже душа у черзі до дверей
У рай спішить ввійти, заледве тепла,
Та Ангел, не підводячи очей:
- А вам, шановний, ось сюди – до пекла!

«Та, як же так?! Уважно почитай!
Я власним коштом збудував два храми.
При святі бідним гроші, коровай
Я роздавав оцими ось руками…»

Демократія сягнула вже давно таких висот,
Що й у Лісі по-старому вже не хоче жить народ.
Вже багато мандрувало поза гори, за моря,
Тож сказали: «Будь, що буде! ВИБИРАТИМЕМ Царя!

Годі думати, що в Лісі всі немудрі та дурні,
Перемогу хай здобудуть кандидати у борні.»
Лев недовго сперечався і нікого не просив –
Враз про вибори Указом на весь Ліс оголосив.

Позбиралася громада – звірі, птахи і жуки:
- Це ж тепер у нас не буде більше «владної руки»!
Буде Цар у нас народний – Конституції гарант:
Справедливий, чесний, гордий – просто чистий діамант!

За фасоном іноземним призначають ЦВК.
Головою одностайно було обрано Бика.
І – пішов процес!.. Віднині бідний може мати все –
Дух новий з-за океану демократію несе.

ЦВК працює справно – кандидати йдуть щодень:
Від тварин парнокопитних висувається Олень;
Від курей і перепілок йде Лисиця в боротьбу;
А від Партії Вухастих …йде Осел, хоч ні «бу-бу»

Він в політиці не тямить, та моста побудував.
Йде від Спілки Медоносів сам Ведмідь… Він там бував
І, вивчаючи цю галузь, досягав вершин дерев.
… Тихо, скромно, без реклами самовисунувся Лев.

Був там Півень голосистий і Бобри, і Барани…
Та, серйозних кандидатів не могли здолать вони.

Досить! Все – підбито риску. Агітація пішла –
І реклама всюди в Лісі буйним цвітом розцвіла.

Хтось старається щосили – вихваля, чого нема.
Іншим зразу «пояснили»: - Тихо. Ша! Твій дім – тюрма.
Є й такі, що ганять ближніх: що не робить, все не так.
Є й «артисти», що «втинають» хто на чому грать мастак…

З ходу стали будувати дім для сиріт-зозулят.
Притягнули бочку меду, щоб задобрити звірят.
Лось в кормушки замість сіна комбікорму навалив,
А Баран у «Дім незрячих» …телевізори купив…

Йшла кампанія серйозна – це вам, звірі, не базар!
Хто ж то буде? Чим потішить нас новий НАРОДНИЙ Цар?!
І старались кандидати. Кожен вище віт скакав.
Всім покращення від завтра Лев спокійно обіцяв…

День настав і на дільницях почалися чудеса!
«Працювати» стала гречка і дешева ковбаса.
Десь купляли бюлетені. Хтось готівкою платив,
А до чесних і порядних Беркут «в гості» прилетів.

Назбирали у автобус кілька виводків Тхорів
І кружляли по дільницях – люд від смороду дурів.
Переписували звіти на шляху до ЦВК
І здавали… І хвалили дружно голову – Бика.

Невдоволені шукали справедливості в судів,
Та лягали «в ящик» справи – в кріслі сам Шакал сидів.
Тож, коли вже звів нарешті Бик рахунки до кінця,
В результатах сумніватись десь могла лише Вівця.

На весь Ліс оголосили, (тут відсутній коментар):
- Приступає до роботи Лев – новий народний Цар!
Ось і все. З тих пір злетіла не одна вже голова,
А плакатики чудові в лісі вітер обрива…
- - - - -

Байку цю в Чужому Лісі від Сороки я почув,
Але істину глибоку у простих словах збагнув:
Як би ми і де шукали – в гори йшли, чи за моря,
Не знайти, бо не буває в світі доброго Царя!
7.11.12