Валерій Гнатюк. Сайт "Сучасна українська поезія"

Зґвалтована мрія

1

Мав я вчора усміхнену мрію,
Що весною крізь стогін віків,
Що стрілою крізь вири боїв
Пращур мій мені в генах засіяв.

Я її, наче кредо сумління,
Бачу в зболено-згорених снах,
На соборно-святих вівтарях
І в зіницях мого покоління.

І у вищирі чорної смерті,
Що уже захлинулась від жертви
Мого роду в часи лихоліть,

І в серцях, що на пласі палали,
Та, палаючи, нам проспівали,
Райську думу закутих століть.

2

Райську думу закутих століть
Чую в кличі дружин Святослава,
І в козацькому грізному «Слава!»,
І в наказі гетьма́нськім: «Коліть!».

І в карбованім марші стрільців,
І у свисті вітрів Гуляйполя,
І у слові предивному «воля»,
І у чергах з волинських лісів.

В шумі-помсті смерек Прикарпаття,
І у пісні звитяги-завзяття,
Що гірським водоспадом дзвенить.

В шепотінні небоги-калини,
І у сміху моєї дитини,
Що в крові́ духом предків бринить.

3

Що в крові духом предків бринить
І пульсує у венах-аортах?
Що плює в пику татю і чорту,
Несучи мою душу в блакить?

Триєдина на серці печать,
Що Десницею Господа Бога
У Грядуще віншує дорогу
І дарує смарагдову кладь!

Це – Небес чистота життєдайна,
Це – Землі благодать урожайна,
Що у тьмі наче вогник жевріє.

У пустелях сухих рясноросить,
У холодних снігах плодоносить
І Святою Любов'ю зоріє.

4

І Святою любов'ю зоріє,
Благодаттю златих куполів,
Таїною натільних хрестів
Незборима, незламна надія.

Давня віра у міць буревію,
В мого серця широкий розмай –
В український заквітчаний рай,
В квітку волі – пречисту лелію.

Я її з молоком материнським
Увібрав, попри злобу чужинців,
І ростив, колихав, як дитину.

Крізь пожежу, розлуку і горе,
Немов скарб, її ніс, і ще вчора
Мав я мрію – небесну пташину.

5

Мав я мрію – небесну пташину.
Я її на чолі малював,
Я за неї вмирати помчав
У холодну осінню годину.

Я все кинув, окрилений нею,
На засніжений вийшов Майдан
Сотворити її – чи від ран
Впасти, з рідною злившись землею.

Я повстав проти глуму й сваволі –
Бачив сяєво справжньої волі,
Я вершив предковічний закон.

Шаленів від розкутого духу,
І гортав в вирі лету і руху
Мій п'янкий помаранчевий сон.

6

Мій п'янкий помаранчевий сон –
Моя кара нахабній бидлоті,
Моя помста чужинській гидоті,
Мій твердий і священний канон.

Моє чисте єство незрадливе,
Невгасиме крилате єднання,
Ураганноголосе волання –
Сонця правди жага справедлива.

Кров кипуча великого роду,
Міць і сила мойого народу,
Пульс єдиний рядів і колон.

Віра в те, що заквітне калина
І воскресне моя Україна,
Превознісши пророка на трон.

7

Превознісши пророка на трон,
Не творив я для себе кумира –
Я хотів щастя, долі і миру,
Я жадав, щоб ствердився закон.

Я втомився від злого лихварства,
Лицемірства вгодованих пик,
Шабаша татуйованих клік
Й безпросвітного мого злидарства.

Наковтавшись по горло облуди,
Я зірвав з себе чорну полуду
І побачив новітню годину –

В ореолі розпростаних крил
На уламках кайданів і брил
Заіскрилась моя Україна!

8

Заіскрилась моя Україна,
Усміхнулась до сонця і зір,
Засміялась вершинами гір,
Заспівала з морської пучини.

Всіма барвами дивно заграла,
Наче райдуга стокольорова –
Горда, сильна, могутня, чудова
І на всесвіт увесь засіяла.

Та це був тільки сон веселковий,
Він минув, як належало снові.
А реальність потворно-жорстока:

Що було, те лишилось і досі –
Україна голодна і боса...
... Ні, немає сьогодні пророка.

9

Ні, немає сьогодні пророка –
Той, хто нам на «Письмі» присягав,
На присягу й на нас наплював,
Обійнявши поріддя порока.

Лжемесія, дорвавшись до трону,
Як Іуда, за срібник продав,
І безбожно отак зґвалтував
Віру-мрію-надію мільйонів.

Це ж яким треба виродком бути,
Щоб про$рати усе, що здобуто,
І вперед не зробити ні кроку.

Всі слова і обіцянки всує –
І ще гірше клекоче-лютує
Бидла й татя лиха поророка.*)

10

Бидла й татя лиха поророка:
Блазні-бевзі, блатні-шахраї –
Дві зустрічні стрімкі течії
Україну деруть на всі боки.

Нам і далі розказують казку,
А самі воду в ступі товчуть
І шматки масно-жирні деруть,
Безсоромно пожбуривши маски.

Це смердюче тупе потороччя,
Зренегачено-збочене клоччя
Бачить тільки мамону одну.

До корита по головах преться,
За кістки між собою гризеться,
Рве клейноди, чини і казну.

11

Рве клейноди, чини і казну,
Не боїться ні пекла, ні Бога,
І собі тільки мостить дорогу,
Попри будь-яку чорну вину.

Їм до дупи ота Україна,
І мільйони жертовних смертей,
І мільйони дитячих очей,
Й давня віра у світлу годину.

Не набридло тобі ще, земляче,
Це паскудне сморіддя собаче –
Чи пора вже його розтоптати?

Всіх нараз із верховної зали
В один ряд посадити на палі –
Мертвих, сущих, грядущих заради!

12

Мертвих, сущих, грядущих заради
Опускати не можна нам руки –
Цього тільки й чекають ті суки,
Нас безмозким вважаючи стадом.

Утопивши в багнюці зневіри
Наші болем розбиті серця,
Жируватимуть пси без кінця,
Нам убогість покинувши сіру.

Я не хочу тремтливо здаватись,
І до скону гибіти-каратись,
Як не здався мій дід і прапрадід.

І во ім'я спасіння Вітчизни
Вже готує небачену тризну
Кров моя цій диявольській владі.

13

Кров моя цій диявольській владі
Пригадає звитяги дідів:
Іскри шабель і бурі мечів,
І священних пожеж зорепади.

Мою давню оспівану славу,
Мою горду нескорену суть,
Мою грізну крицеву могуть –
Незупинну нуртуючу лаву!

Мою правду святу предковічну,
І за правду борню споконвічну,
І жахку у борні тій ціну!

І за це тій ганебній мерзоті
Клич-набат моїх духу і плоті
Оголошує смертну війну!

14

Оголошує смертну війну
Злій, безбожній, запроданській силі
Кожен атом-нейрон мого тіла –
Хай чекає на кару страшну!

Світ здригнеться, як я погуляю:
Знову гори-ліси зашумлять,
Знов степи і яри загудять
І жертовний вогонь запалає!

За розіп'яту Неньку-Вкраїну,
За розтерзану душу-калину,
І за зраджену віру-надію,

І за те, що кипучий, нестримний,
Непідкупний, безстрашний, невпинний,
Мав я вчора усміхнену мрію.

МАВ Я ВЧОРА УСМІХНЕНУ МРІЮ

Мав я вчора усміхнену мрію –
Райську думу закутих століть,
Що в крові духом предків бринить
І святою любов'ю зоріє.

Мав я мрію – небесну пташину,
Мій п'янкий помаранчевий сон –
Превознісши пророка на трон,
Заіскрилась моя Україна!

Ні, немає сьогодні пророка –
Бидла й татя лиха поророка
Рве клейноди, чини і казну!

...Мертвих, сущих, грядущих заради
Кров моя цій диявольській владі
Оголошує смертну війну!