Тамара Лаврук Морошан. Збірка "Я прийшла в цей світ любити"

Сон

Сьогодні мама у мій сон прийшла,
Тихенько сіла на краю постелі.
Дивуюсь: в Португалії знайшла,
У дешевенькім номері готелю!

- Я всіх вас бачу, діти, кожну мить.
Тож знаю все, що діється у тебе,
Що радує тебе, і що болить.
- А й справді, мамо, ти ж тепер на небі…

- А ти, дитино, на краю землі,
Чогось шукаєш у дворі чужому.
- Я не надовго, мамо, по зимі
Планую повернутися додому.

- А я вас не лишала ні на день
Хоч скрута в хату часто заглядала.
Співала, щоб не плакати, пісень.
Із рук, з землі, з садочка годувала.

Вивчала вас, щоб мали добрий фах,
Щоби робота не була важкою,
Щоб мозолів не знали на руках.
То де ж твоя, дитино, вища школа?

Не жаль мені, що ти зреклась ідей,
Лишила всіх, кого ти любиш, знаєш.
Та жаль, що там, серед чужих людей,
Пісень своїх ти зовсім не співаєш.

- Мені тут, справді, не до співанок.
Нема коли: робота і робота.
- Серед твоїх життєвих сторінок
Ця – мала бути. Щоб пізнати, хто ти…

- То хто ж я, мамо?
                – Ти відкриєш це,
Коли повернеш до свого порогу…
І спохмурніло мамине лице,
І голос став задумливим і строгим.

Торкнутись хочу до її плеча –
Розтанула у мороку нічному.
Лиш чую голос: «І розмова ця
Продовжиться, як вернешся додому».