Євген Козюк. Збірка "Над Сниводою". 2008 рік.

Людомор

Були роки падінь і злетів...
Косив безжальний тридцять третій.
Ішла дитина за село,
Де жито-житечко росло,
Хапливо колосочки рвала,
До них губами припадала,
Щоб якось голод вгамувати:
Страх не хотілося вмирати.
Померли сестри, тато, ненька,
Дитя лишилося саменьке.
Та налетіли бузувіри
Нової гаспидської віри
І, наче звірі, суд вчинили -
До смерті палицями били.
На тому місці виріс клен.
Шумить цей велетень щодень,
Гіллям шепочеться з вітрами,
Вертає до тієї драми,
Якої люди не забудуть,
Допоки світ і сонце будуть.
1990