- Ні, ця земля - не Україна.
Мій край - то справді диво з див!
- Одначе, ти його покинув...
- А ти не знаєш, як я жив:
Нас четверо. Один працюю,
А зарплатня вряди-годи.
Прийду додому - тільки й чую,
Про те, які у нас борги.
Взялися хату будувати -
Уже будуєм років з п'ять.
А доня стала підбувати,
І вже накльовується зять...
- Чого ти йому в душу лізеш,
І так вже скрикує вночі!
З добра сюди ніхто не їде,
Так, що мовчи...
- Та я мовчу.
Я тут того, що сина вчу.
- А в мене донька в інституті,
Ще рік - і буде інженер.
- Так, всі ми опинились в скруті,
Поневіряємось тепер...
В кутку зажевріла цигарка.
Замислились. Замовкла річ.
І дим через фрамуги шпарку
Потягся у холодну ніч...