- Ой, Яблунько, уже минуло літо,
Чому ж ти розцвіла рожевим цвітом?
- То теплий вітер з ніжними руками
Заночував між моїми гілками.
І я, уже готуючись до сну,
Відчула раптом молоду весну,
Влилася свіжа сила у гілки -
І поруч з плодом розцвіли квітки!
- А Вітер?
- Він уже не прилетить.
- Що ж станеться із пізнім твоїм квітом?
- Зів'яне тихо. Вже минуло літо,
І нині пізня квітка - пустоцвіт.
Але коли я згадую ту мить
То кожна гілка трепетно щемить...