Благодарю тебя за ласку, Дні проходять, неначе мить, Блискавицею час летить: Ніби разом ми тисячі літ, Нас веселка обох пригорта, До тебе лине серце, ти зі мною - Розлуки будуть довгі і короткі, Гортаю пам'яті моєї сторінки, Шепочуть тихо милії уста - І я без тебе - це уже не я, Тобі, мій краю незрівнянної краси, І де б не був, я чую рідний голос, Хіба цей край колись забути можна, Мій рідний краю незрівнянної краси, Я в дом пришел. Не отчаивайся, не грусти. Все уйдет, пролетит, как сон, Не нагляжусь, не налюбуюсь Притронусь снова я рукою Тебе всегда, моя родная, Гляжу в твои глаза, как прежде - Пускай придется нам расстаться, Моя кохана, дні пройдуть за днями По найкоротшій буду йти дорозі Я голосу твого не чую, Вони, ніби ластівки, стрімко Листи твої - спів солов'їний, Читаю їх знову і знову - Чи сонце засяє на небі, Ти в радості й горі зі мною, Нас доля на час розлучила, Думками я все осягаю - Капустин Яр. Она прощается со снежным покрывалом, Да разве думал я, что мне прийдется Где вместо птичьих трелей ранним утром ...Я жду весну, но будущего года, Как мы долго друг друга искали, Но весна вдруг глаза мне открыла, Как я мог, как я раньше не видел Ты пришла - в небе радуга стала, Ты только-что родился, мой сынишка, И пусть ты ничего не понимаешь, Расти, мой сын, твои пусть крепнут руки, Так далеко отец в твой первый праздник, В цей день лиш ти одна зі мною, Ділю з тобою радість я і смуток, Коли я обніму тебе, кохана, І знову осінь. Наш з тобою місяць. Блакитне небо хмари заснували - До нас весна прийшла осіннім часом, І крізь заплакані осінні сірі хмари Час пролетить безшумними вітрами, В срібнім танці падають сніжинки, Хай тобі дзвінке присниться літо, Літній дощ в траві розсипле іскри - Все давно заснуло в білих шубах, В целом мире слов таких не сыщешь, Я возьму тепло весенних ветров, Синеву очей возьму у неба, И еще - лесов уют тенистый; Все сложу, все в сердце запишу я Будем вспоминать еще не раз Сьогодні нічого мені не кажіть, Хто кроки не бачив найперші в житті Нехай же замовкнуть оркестри Землі, ... І дні пролітають, і роки біжать, Хоч з вами нелегко, кохані мої, Як непомітно час летить. Проходять роки, наче дні, Безпечні роки молоді - Холодний дощ шмагає по лиці, У цій холодній осені сирій Та тішить думка: все ж я не стою, Безповоротність днів, що перейшли, ...Пуста кімната, наче цілий світ. А я вже чую в мареннях своїх Пройшли давно ті безтурботні дні, Мій годинник відлічує час, У промерзлій осінній імлі Бачу їх безкінечну блакить, На губах відчуваю тепло,
За доброту, какой не счесть,
За возвращенную мне сказку,
За то, что ты на свете есть!
Киев 03.05.1982
* * *
Вже весна за вікном шумить,
І з тобою так легко мені.
Шкода як, що проходять дні.
Як раніше я міг не любить?
І, буває, здається мені,
Що це роки були, а не дні.
Наше щастя, як пташки політ.
У блакитній стрімкій вишині
Сонце світить тобі і мені.
В світі лише краса й доброта,
Тільки шкода, що час летить.
...Дні проходять, неначе мить.
Київ 03.05.1982
* * *
Краї й дороги не розділять нас,
Не владні навіть роки над любов'ю,
Нас розлучити неспроможний час.
Та кожна з них лиш зустрічі пролог.
До тебе йду крізь бурі і незгоди,
До тебе, як до нових перемог.
Київ 04.05.1982
Пам’яті моєї сторінки
Протерті сторінки - читаю їх щоразу.
Розкрию книгу спогадів - відразу
Я чую дотик ніжної руки.
Слова твої наповнені любов'ю,
Твій образ рідний бачу знов і знов я,
В очах щасливих іскра золота.
Лиш вдвох з тобою можем ми щасливо жити.
Тебе люблю і буду вік любити,
Моя Маринко, радосте моя.
Київ 16.06.1982
Україні
Дарую все, свою любов дарую,
Дарую кришталевий блиск роси
І зелень трав весняно-молодую.
Міста-сади я бачу знов і знов.
На нивах бачу повноважний колос -
Хіба можливо зрадить цю любов!
Де жив, творив, навіки покохав,
І де мені знайома стежка кожна,
Де солов'їні ночі зустрічав.
Проходять дні, літа летять невпинно -
На все життя тобі я вірний син,
Моя єдина в світі Україно!
Болгарія 07.08.1982р
* * *
                           Тебя сегодня нет.
Так пусто в нем.
                           Горит неяркий свет.
И скука вдруг
                           стучится в дверь мою.
Вот на пороге ночи
                           я стою.
Где ты сейчас,
                           улыбка где твоя,
когда тебя опять
                           согрею я?
Хочу твои я руки
                           целовать,
И вновь тебя
                           любимой называть.
Пусть на душе
                           унынье и тоска,
пусть ночь темна,
                           как школьная доска -
надежды свет горит
                           в моем окне,
тебя всегда
                           так не хватает мне.
Самбор 18.10.1983
* * *
Скука пусть улетает прочь,
Пусть холодный осенний дождь
Не навеет тебе тоски.
Ночь пройдет - вновь наступит день
И отступит разлуки тень -
Я опять постучусь в наш дом.
Самбор 28.10.1983
* * *
Тобой, хорошая моя.
В который раз уж околдует
Улыбка милая твоя.
К таким знакомым волосам...
Хочу всегда я быть с тобою,
Тебе свою я жизнь отдам.
Желаю счастья и добра,
И не уйдет от нас, я знаю,
Любви счастливая пора.
Горит, не угасая, в них
Огонь тепла, огонь надежды
И ...взгляд глубокий глаз других.
Но все ж с тобой останусь я.
...Ну как же мне не любоваться
Тобой, любимая моя!
Самбор 09.11.1983
* * *
І прірва часу, що лягла між нами
Зійдеться в міст, засіяний квітками -
По ньому знов до тебе я прийду.
І разом з сонцем стану на порозі.
Я буду радість втримати не в змозі
І на руках тебе над світом підніму!
Капустін Яр Грудень,1983
Листи
Та знаю, що думаєш ти.
Що тішить тебе, що турбує -
Розкажуть жадані листи.
До мене крізь бурі ідуть
І знову на крилах-сторінках
Тепло твого серця несуть.
Наснаги дзвінке джерело.
Що б я тут робив на чужині,
Якби цих листів не було?..
У них я підтримку знайду.
Твоєю зігрітий любов'ю
Я скоро до тебе прийду.
Капустін Яр 16.02.1984
Марія
Чи обрій снігами завіє,
Іду я від тебе - до тебе,
Моя неповторна Маріє.
Ти віра моя і надія.
І так мені легко з тобою,
Моя наймиліша Маріє.
Та згадкою серце зігрію.
Я знаю - ти ждеш мене, мила,
Моя найвірніша Маріє.
Та лише про тебе я мрію,
Одну лиш тебе я кохаю,
Моя ненаглядна Маріє!
Капустін Яр 11.03.1984
Весна
                         Весна.
                                      Еще несмело
Она в права свои законные вступает.
Но как бы ни было, берется март за дело,
Дыханьем теплым землю согревает.
Синица утром песню запевает.
Мороз ударит ночью, как бывало,
Но солнце выйдет - холод отступает...
Весну встречать вот здесь, вдали от дома,
Где день за днем цепочкой длинной вьется,
Среди людей, еще недавно незнакомых.
Мне старшина команду даст: - Подъем!
Где домом называть казарму буду
И постоянно вспоминать родной свой дом.
Когда кап'ярский поезд даст гудок...
Сниму я дома сапоги у входа,
Повешу форму в дальний уголок.
Капустин Яр 15.03.1984
* * *
Жили рядом и шли по пятам -
Хоть смотрели, но не замечали,
Свое счастье искали не там.
Пели птицы и ожил я вновь,
За спиной моей выросли крылья,
В сердце снова проснулась любовь.
Всей твоей неземной красоты.
Сам себя обокрал и обидел,
Но пришла долгожданная Ты.
Ярче прежнего солнце зажглось.
Мы друг друга искали немало,
И теперь наше счастье сбылось!
Капустин Яр 16.04.1984
Сыну
Впервые громко-громко прокричав.
Далёкий мой, родной ты мой мальчишка,
Как долго ждать, чтоб ты на ноги стал.
Все ж, этот день важнее всех других.
Ты вырастешь и многое узнаешь,
Но лишь путей не обходи прямых.
Красивым будь и сильным, мой сынок,
И сердце пусть твое не знает скуки,
Пусть добрым будет, чтоб любить ты смог.
Но обращаюсь я к тебе, любя:
Хочу, чтоб в жизни ты всегда был счастлив
И поздравляю с Днем Рождения тебя!!!
Капустин Яр 10.06.1984
* * *
Веду розмову, ніби наяву -
Я розмовляю подумки з тобою,
Тебе в уяві в співрозмовники зову.
Бо знаю: зрозумієш ти мене.
Мені без тебе і хвилини не пробути -
І жду, коли розлука вже мине.
Прижму до серця, де горить любов.
Між нами відстані далекої не стане,
І ми з тобою разом будем знов.
Капустін Яр 31.08.1984
Осінь
Горять багрянцем золоті ліси.
Холодний вітер обрива стобарвне листя -
Недовговічний залишок краси.
Ось-ось поллють холодні ручаї.
На довгий час мене від тебе відірвали,
Та лиш про тебе, мила, думки всі мої.
Коли стояли на весільнім рушнику.
З'єднала доля нас. Ми ділим разом
Незгоди й радості на довгому віку.
Я бачу сонце, лагідну весну,
Очей коханих незбагненні чари
І уст твоїх усмішку чарівну.
І ми зустрінем осінь не одну,
Та наша перша осінь буде з нами -
Та, що навік принесла нам весну.
Капустін Яр 3.10.1984
Зимова колискова
Ковдрою вкривають все навкруг.
Спи, моя малесенька Маринко,
Мій коханий, мій найкращий друг.
Райдуга, заплетена в косах,
Хай найкращі в світі сняться квіти,
Посмішка хай буде на устах.
Кожна крапля сонцем виграва.
Хай лунає музика врочиста,
Найніжніші хай звучать слова...
Лиш на небі зірка розцвіла.
І тобі пора вже спати, люба,
На добраніч, мила, - ніч прийшла.
Капустін Яр 18.11.1984
Ты - моя любовь
Чтоб о красоте твоей сказать.
И бумаги горы перепишешь,
Чтоб единственное слово отыскать.
Детский смех, журчанье родника,
К ним прибавлю солнечного света,
Чудо-сказку первого ростка.
У цветочков полевых - у васильков.
Щедрость сердца - у ржаного хлеба,
Мудрость - у столетних стариков.
Широту безбрежную морей;
Запах сена - свежий и душистый;
Доброту и ласку матерей.
И... начну сначала вновь и вновь.
Красоту в сознаньи нарисую -
Это будешь ты, моя любовь!
Капустин Яр 8.12.1984
* * *
                         Виктору Бондаренко
                         другу и сослуживцу
О нелегкой службе мы когда-то.
Не забудем, как забрали нас -
Дома слезы капали из глаз,
А ребята ехали в солдаты.
Реки пота были, руки в волдырях,
Ели кашу и вставали спозаранку,
Но не разуверились в друзьях,
Каждый веру в сердце нес, как флаг,
О счастливой жизни на "гражданке".
Капустин Яр 22.02.1985
Батьківське слово
А слово надайте мені, –
Бо той, хто не чув, як дитина кричить,
То жив, наче в тихому сні.
(Як смішно чалапають діти!),
Ті рухи дитячі непевні й святі –
Той міг по землі не ходити.
Хай стишать на мить свої гами,
Коли губенята шепочуть малі
Найперше в житті своє „мама”.
На ноги спинаються діти.
Щоб їм, невгамовним, підтримкою стать,
Вартує на світі пожити.
Та, хай не змарнується праця!
Ви – радість моя, і надія, і біль,
Моє сокровенне ви щастя!
Самбір 07.04.1989
Загадка
Листочки щойно зеленіли,
А спохватився через мить -
Вони килимом землю вкрили.
Вже підростають наші діти...
Здається інколи - мені
Тебе не легше розуміти.
По них лише зосталась згадка.
А ти тепер, як і тоді,
Мов нерозгадана загадка.
Поїзд Львів-Самбір 2.08.1989
Додому
Вокзал промоклий, непривітний поїзд.
Валізка й парасолька у руці...
Я у вагон сідаю не з тобою.
Неначе острів - поруч молодята.
А я один, як між квіток пирій,
І їх теплу до мене не дістати.
Іду крізь холод, крізь дощі і втому,
Ось-ось я мрію досягну свою.
До діточок іду,
                          до тебе.
                                         Йду додому.
Поїзд Ів.Франківськ-Ходорів 1.09.1989
* * *
Майже фізично, тілом відчуваю.
Згадаю й думаю - були чи не були
Печалі сірі й радощі розмаю.
І лиш підлога скрипне за дверима -
Здається, не було тих довгих літ,
І, як бувало, ти стоїш за ними.
Легенький стук, як років відголосся,
І скрип дверей, і ніжність рук твоїх,
І по плечах розсипане волосся.
Нема чого за ними шкодувати.
А ти завжди нагадуєш мені,
Що за майбутнє треба нині дбати.
Бовшів,Ів.Франківської обл. 15.09.1989
Годинник
Та здається, що стрілки заснули.
Дні і ночі розділюють нас,
Наші руки вони розімкнули.
Кілометри між нами простерлись,
Та єдині на цілій землі
Твої в пам’яті очі не стерлись.
Погляд рідний – близький і далекий.
Де ж та зустрічі нашої мить?
Дочекатись її так нелегко.
Ніби тільки-що ти доторкнулась...
Знову темної ночі крило
Наді мною самотнім зімкнулось.