Живнiсть є на Українi - то справа вiдома:
Одна бiгає по лiсi, iншу держать вдома...
Iнколи нароблять шкоди вовчиська поганi -
Тут же йдуть на них мисливцi, дзеленчать капкани.
Лiквiдують термiново хлопцi вражу силу -
Шкiру кинуть на пiдлогу, решта йде на мило,
I спокiйно вже пасуться молодi ягнята,
Бо нема кому довкола на них зазiхати.
Є, щоправда, й iнша живнiсть, на менше вiдома,
Вiд малого до старого нам усiм знайома:
Лиш зiйдуть снiги веснянi - де не глянь зненацька -
Вилiзають хто-зна звiдки жуки колорадськi.
Цей буржуйський "подарунок" добре в нас прижився,
Не одному поколiнню в печiнки вiн в’ївся.
Хоч i прикре це створiння - та не лiзе в очi,
Лиш продукт народний в полi потихеньку точить.
От тодi народ хапає "Карате" в розчинi
I воює вiдчайдушно, як жид в Палестинi.
- А що, куме, помагає вся ота гидота,
Вже тепер загинуть жуки, чи марна робота?
- Чи загинуть в цьому роцi жуки всi - не знати,
Та здоров’я, точно знаю, вже не будуть мати!
Тої фауни i флори досить наплодилось,
Та ми вдома, що й казати, вже призвичаїлись.
В мiстi є самотнi панi, що однi скучають,
То тi песикiв у хатi, як дiтей тримають;
Замiсть курок - попугаї i рiзнi пернатi.
Черепахи, бiлки, змiї - є що хоч у хатi,
Та не те сказати хочу - як нема дiточок,
То нехай собi заводять той живий куточок.
Ми ж бо з кумом сподiвались, їдучи в Європу,
Що тут всюди автобани, пляжi, супершопи;
Все, що хочеш, випускають новi екстра-фiрми
I вiд живностi своєї хоч тут вiдпочинем.
Та, як виявилось потiм, дещо помилились
I знання "хiмiчних воєн" дуже пригодились.
Лиш приїхали, прийшлося жити у барацi -
Тут прищi якiсь з’явились у кума на ...тiлi.
Вiн щоранку прокидався з новими слiдами,
Що по плечах "розбiгались" цiлими рядами.
Та i я на собi бачу недобрi прикмети -
З невiдомої хвороби можна так i вмерти.
А коли не стало сили шкрябатись-чесатись,
Почали ми у сусiдiв поради питатись:
- Що за висипка по тiлi, може з вас хто знає?
- Португальська гордiсть,- кажуть,- вас вночi кусає!
I в матрацi мiж рубцями недовго шукали:
- Ось, дивiться, як нажерлась! - блоху показали.
Дома бачили блоху лиш, яку пiдкували -
На екскурсiї в музеї в лупу оглядали.
Виявляється тi блохи нам на експорт слали
Ще у тi часи далекi брати-португали!
Чим ми з кумом не мастились, що не лили в лiжко,
Та нiщо не помагало нам-бо анi трiшки.
Знов порадили сусiди: - Щоб спокiйно спати,
Треба з вечора червоне вино споживати.
Хай вино душа сприймає, як лiки - не п’янку,
I тодi дадуть вам "пулги" спокiй аж до ранку!
Iнтенсивна терапiя нiби помагала,
Тiльки грошей дуже швидко в кишенях не стало.
I тодi ми порiшили - з нової зарплати
У шикарному районi йдем житло шукати,
Бо ми чули - мiж панами нема того чуда,
Є в них служби спецiальнi i навченi люди,
Що ведуть "вiйну хiмiчну" супроти примари -
Навiть влiтку поливають в мiстах тротуари.
Хоч житло дорожче буде, але спокiйнiше
I здоров’я збережеться - це найголовнiше.
Стали жити у квартирi - чистота й порядок,
Вiддаємо з кумом двоє десять "двадцятьп’яток",
Перестали з кумом пити - бережем здоров’я.
...А на ранок простирадла вимащенi кров’ю!
Ми бiгом летим питати нашу патронесу,
А вона нам: - Ви, напевно, з’їли майонезу!
Вiн же має консерванти, рiзнi алергени...
Бо я твердо гарантую - "пулг" нема у мене!
- Тодi що по нас стрибає, наче конi, скачки?
Ми ж, здається, ще не маєм "бiлої гарячки"?
...Знов пiшли до магазину, хiмiю шукаєм
I шкодуєм, що з собою "Карате" не маєм.
Їхнi вченi також хитрi - звiдки "каса" буде,
Коли хiмiю не будуть купувати люди?
От i травлять, як ми жукiв - лиш одна з десяка,
Як нанюхається того - задирає лапки.
Тож i думаєм ми з кумом: коли повернемось,
Першим дiлом на порозi зовсiм розберемось -
Замiсть жiнку обнiмати i синiв, i дочок,
Щоб додому не привезти цей "живий куточок"!
