Чим ми довше тут живемо, тим стаєм мудрiшi.
З кожним днем, який прожили, узнаєм все бiльше,
Хоч мiсцями забуваєм навiть те, що знали,
Та дурнiшi вже не будем, нiж тi португали.
Правду скажем, що й мiж ними є розумнi люди -
Хто ж тим стадом баранячим керувати буде?
Та, здається, їх в музеї якомусь тримають,
А, щоб "вроки не дiстали", на свiт не пускають.
Нам же поки-що траплялись лише "унiкали",
Якi з горем i бiдою лiтери читали.
Їм табличка додавання - це страшна наука,
А вже множити й дiлити - то смертельна мука.
На будовi "винахiдник" кумовi попався,
Що на два дiлив без ручки й рiдко помилявся.
"Фiта-метрiку" вiн завжди волочив з собою:
Вiдкладав число потрiбне i складав надвоє!
Не навчили рахувати ще за Салазара,
Тож i точнiсть розрахункiв дещо шкутильгала.
- Та, будова - не аптека,- каже будiвничий,-
Головне, щоб просувався процес виробничий.
Не кажу вже, що роботу роблять, як той "турок" -
Перше дах на хатi зводять, а потiм пiдмурок;
Кажуть рiзати "на око", потiм примiряють,
Далi ту саму роботу знов переробляють...
Лиш одне мене дивує: як при тих порядках
Вони всi живуть донинi, та ще i в достатках?
...В хiд ввели нову валюту й не розрахували,
Що її введуть у себе навiть португали.
Правда, вченi пристарались новий калькулятор,-
Бракло часу - не навчили на нiм рахувати.
От лежить тепер вiн збоку - тiшить людям очi,
Продавець же далi мусить додавати "в стовпчик".
Як дали нам на зарплату валюту єдину,
Ми ж оба подались з кумом враз до магазину.
Взяли пляшку - "замочити", пива взяли й м’яса,
Огiрка, хлiбину й бульби - i йдемо до каси.
Дiстаєм з кишенi Євро - новi та блискучi,
А мiж ними ще й ешкуди - старi, як онучi.
Ми ж не знали, що касирка в школi слабо вчилась,
А вона, лиш це побачить, на лицi змiнилась:
Засопiла, червонiє, грошi розкладає,
А за нами вже чимала черга ся збирає.
На шiсть євро накупили - їй десятку дали:
Здачу видала дрiбними - сiм нарахували!
Це такi спецiалiсти. А як уявити,
Що приходиться й з простими людьми щось робити!
...Кум на фабрицi працює, крани виробляє,
Акуратно, ряд до ряду, в ящики складає.
Пiдiйшов начальник, каже: "Будем рахувати
Скiльки ми тут наробили - "зверху" хочуть знати."
- П’ять по шiсть - виходить тридцять. Десять штук - то триста!
А в начальника щелепа до колiн вiдвисла:
- Як це ти отак рахуєш? Хочеш надурити!? -
I давай окремо кожен краничок значити.
Раз п’ятнадцять помилився, нiж дiйшов до триста,
Й подивився так на кума, нiби вiн - нечиста.
Як ревiзiю робили в складi- "армазеї" ,
То пiв-мiсяця ходили їхнi "грамотєї",
А дали там мого кума i його сусiда,
То вони порахували все те до обiда.
Скiльки випадкiв тих було - всiх не пригадати -
I не знаю, чи вдалось би комусь описати.
Лиш одне мене дивує - якi вони впертi -
Годi їх переконати до самої смертi!
Хоч незручно, довго й тяжко вiн буде робити,
Та поради не послуха - дарма говорити, -
Бо для нього українець - це тупе створiння,
Ну, а вiн - це свiт науки i вершина вмiння.
По три роки в школу ходять до одного класу,
Через те виходять з неї самi лоботряси.
Тато викупить машину, вдягне, нагодує,
А синок потiм на пальцях краники рахує.
Набере "мобiлок" в руки й бiгає, гвалтує...
Хто ж це їх, цiкаво знати, весь час консультує?
Може їх мiзки працюють вiд радiохвилi -
Так Європа пiднiмає нацiю дебiлiв?!
Тупо слухають наказу, як слухнянi зомбi,
Бо мiзкiв у них лишилось, як в дiрявiй торбi.
Може це тих кiлька мудрих, що сидять в музеї
Не дають чужим ганьбити нацiї своєї?..
Хай там буде так, як буде - то не наше дiло.
Не за тим ми так далеко сюди прилетiли.
I вони, направду, можуть, як захочуть жити,
Тiльки б нам при тому всьому дали заробити.
