Куму твердо "перемкнуло", каже: "Хочу жiнку!"
Вже з тим "хочу" вечорами з’їв менi печiнку.
- Я ж бо грошей,- каже,- досить нiби заробляю
I щомiсяця додому чесно вiдправляю.
То невже терпiти мушу, бо моя десь в горах
На картоплi жукiв травить i на помiдорах.
Я б лиш раз пiшов, на пробу - як воно буває.
Ти ж як дома не розкажеш - нiхто не узнає.
Не на жарти "запалився" кум до тої справи,
Що я бачу - воювати з ним немає права,
Та й махнув собi рукою: "Йди, роби, що хочеш,
Бо менi вже цiлий мiсяць голову морочиш."
Збори йшли, як на весiлля. Прасувались споднi ,
Сорочки варив в крохмалi самi екстра-моднi,
Пiв години чистив зуби новим "Фтородентом",
Взяв таксi i мовив гордо: " Руа Iнтенденти!"
...Кум пiшов до господинi i довго шептався,
Поки смiлостi сказати конкретно набрався.
Щось молов про чорноброву, а мови ж не знає,
Але чує, господиня "о'кей" обiцяє.
Ключ вiд номера вручила, дверi показала,
Двадцять п'ять новеньких євро наперед забрала.
...Вимкнув свiтло, споднi - з себе, й - стриб пiд одiяло,
Щоб його вже чорноброва у лiжку застала.
Але щось там господиня не так зрозумiла
I не те прислала куму, що душа хотiла:
Кум як глянув - мало серце 'му не трiсло вночi -
З темноти на нього свiтять лише зуби й очi.
Думав кум, то вiдьма ходить, та як розкричиться;
Вискочив в трусах на сходи:" То не та дiвиця!
Я ж просив, щоб була бiла, струнка й чорноброва,
А не чорна, як холява й груба як корова!"
Якось кума вговорили, казали чекати,
Не робити дуже шуму - i все буде мати.
Сiв в кiмнатi, випив воду, прилiг на диванi,
Аж тут - рип - вона заходить в прозорiм убраннi.
" Боа нойти ! Каролiна", - випалила сходу.
Пiд шовковим пенюаром не сховаєш вроду!
Ноги десь вiд пiдборiддя, всюди пишнi форми,
Пiдмальованi повiки, крему в межах норми.
Кум, як добре придивився, зразу йому стало...
Не хватать повiтря в грудях, дихання пропало:
Це ж з його села Горпина - ген поза городи,
(I в селi не бракувало їй нiколи вроди!)
Вже три роки, як подалась десь на заробiтки,
I вiд тодi вiн не бачив своєї сусiдки.
Дома хлоп дiтей пильнує, землю обробляє
I казав, що його жiнка хати пiдмiтає.
- Та яка ж ти "Каролiна", невже не впiзнала! -
Тепер втратити свiдомiсть черга їй настала.
Дав води, поодягались, рядком посiдали,
Свою молодiсть далеку разом нагадали,
Про дiтей поговорили, про сiльськi новини
I домовились:" Не було тої Каролiни,
Не були ми тут нiколи i не зустрiчались".
По-сусiдськи обнялися та i розпрощались.
Кум зробився, як шовковий, хоч до ран лiпити,
А додому став до жiнки через день дзвонити,
I вiд тодi кум не хоче йти на "Iнтендента"
I не хоче бiльше мати того iнцидента!
