Доробилися ми з кумом - нема що й казати:
Рiк працюємо на фiрмi за копiйки клятi.
Та зробив патрон папери, пiдписав в столицi, -
Нема що гнiвити Бога, - мусимо трудиться.
Хоч зарплата невелика, але регулярна,
I здається вже нам з кумом, що живем ми гарно.
Вже ми грошi посилаєм дорогiй родинi:
«"Western Union" поможе будь-якiй людинi!»
П’ятдесятку вислав сину кум на iменини,
То стягнули за оплату бiльш, як двi третини.
Мало того, майже мiсяць грошi десь гуляли -
Так умiють помагати тiльки португали.
Та ми все те пережили, що там i казати,
Час прийшов iти в вiдпустку - їхати до хати.
Нас давно вже зачекались дiти i дружина,
Та й, надiємось, напевно, вся наша родина.
В "бусi" їхать не хотiли - раз вже прокатались,
Тож за авiаквитками в Лiсабон подались.
- Як летiти собi хочте - то вашi проблеми,
Та на Лондон українцям квиткiв не даємо!
От i маєш рiвноправ’я - "свобiдна" Європа,
А виходить, що на дiлi - то велика ...булька.
I продали нам квиточки, якi найдорожчi,
Але хочемо додому - не рахуєм грошi.
На лiтак нас проводжали двома машинами,
Бо iнакше довелося б зустрiтись з "братками".
Проводжали ж бо нас "твердо" - зо три днi гуляли:
Слава Богу, що до свого лiтака попали.
Прилетiли у Бориспiль - тiшимось, як дiти,
Але тут шпана столична хоче заробити.
Ми вже з кумом - там i звiдтам - якось повтiкали,
Та вони аж до вокзалу вiд нас не вiдстали.
Нас мiлiцiя прийняла пiд свою опiку
I не дорого з нас взяли - тридцять з чоловiка.
В поїзд чемно посадили - чуть не цiлували,
I помчали ми додому, де нас вже чекали.
Я - гуцул i ти - гуцул. Оба ми гуцули -
У Карпатський край нарештi додому прибули.
Як нас вийшла зустрiчати дорога родина,
То два днi в стайнях "ричала" голодна скотина.
В три ряди столи стояли на цiле подвiр’я;
Йшла пiд нiж домашня птиця, аж летiло пiр’я.
Грала музика з району i днями й ночами -
Танцювали, аж курилось в людей пiд ногами.
Тиждень все село гуляло: наїлись-напились,
Поки нашi з кумом грошi раптом не скiнчились.
Всю горiлку осушили з сiльської крамницi,
I цистерна самогону пiшла, як водиця.
Коли з кумом ми проспались, вiдiйшли з похмiлля,
То здалося, що зробили чотири весiлля:
Iз подвiр’я зникла живнiсть, а було ж бо повно,
Нiби вибухнула поруч десь нейтронна бомба!
Добре дома, що й казати, всюди рiдна мова,
Всiх навколо добре знаєм - старого й малого...
Тож ми з кумом встигли швидко грошi прогуляти -
Мусим знову вiдлiтати, новi заробляти.
...Проводжали дуже скромно - лиш жiнки i дiти.
Дали, правда, на дорогу випить-закусити.
Знову Київ, знов Бориспiль, митниця знайома,
Та не так, виходить, просто виїхати з дому.
Митник тiльки глянув в паспорт, каже: "Непорядок!
Ви ж не маєте з Посольства потрiбних печаток!"
Ми тут з кумом були трохи справдi розгубились,
Та останнi двадцять євро дуже пригодились.
Митник теж жива людина, жiнку має й хату,
Де б вiн змiг це все утримать на одну зарплату.
- Там печатка,- кажем,- ззаду, на iншiй сторiнцi! -
I в кишенi опинились нашi два червiнцi.
Вже летим ми, як годиться. Стюардеса ходить,
Лиш по-нашому не знає - руками розводить.
Хочем ми скропити душу якоюсь водою -
Нам горять, як кажуть "труби" пiсля перепою.
Та, нiчого не добившись, так позасинали.
Як летiли - так летiли: в Лiсабон попали.
На кiнець тої мандрiвки нас таксист "потiшив":
Ми не встигли оглянутись, як "лапшi" навiшав.
Замiсть взяти з нас десятку разом з "чайовими",
Вiн нам мало що не сотню оплати загилив!
Добре - хлопцi нас чекали, виручили з грiшми,
Бо були б пiд парканами спали цiлу нiч ми.
...Нелегка копiйка наша - тяжко заробити,
Так ще й хоче тебе кожен всюди надурити.
Та нема нам куди дiтись - мусим рятуватись;
Завтра знову на роботу, треба готуватись.
