Вже ми з кумом роздивились закордонне диво,
Що могли би екскурсантів попровадить живо.
І культури підучились, і чужої мови -
"До кишені" вже не лізем за потрібним словом.
Не одне вже пережили португальське літо
І, здавалось, опинились ми на краю світа.
Виживати за кордоном - треба буть талантом:
Куму ж бути довелося двічі-емігрантом.
...Як знайти спеціаліста ради не давали,
Мого кума терміново в Африку послали.
Про прививки й не подумав ніхто говорити -
Вдень сказали, що надвечір вже треба летіти.
І, поскільки, нам "харчами" не перебирати,
То подався кум в Анголу "мошку годувати".
Швидко відстань подолавши, щиро всі зраділи,
Що повстанці войовничі "Боінга" не збили.
Ну, а далі - сірі будні. Треба працювати,
Економіку "на рівень" їхню піднімати.
...Тільки я щоденно дзвоню - годі зрозуміти:
Де мій кум? Чому не можу з ним поговорити?
За два тижні він нарешті трубку піднімає:
- Я працюю не в столиці, тут зв'язку немає.
Це тобі не з "Ті-еМ-еНом" або "Водафоном" -
Скористатись дуже тяжко з мого телефона...
З'ясувалось, "провіанту" подались купити,
Тож вдалось йому на хвильку з міста задзвонити.
А докладно розповісти про свої пригоди
Лиш пізніше, по приїзду отримав нагоду:
Перше, що заборонили - воду споживати:
- Жити хочете - напої треба купувати.
Це місцеві можуть фрукти у канаві мити,
Вам не радимо цей "подвиг" здуру повторити,
Бо у ній купатись можуть навіть поросята -
Тяжко в Африці з водою, треба пам'ятати!
Бачив кум, як їхні хлопці баню влаштували:
Щоб помитись, на одного пляшки вистачало!
Та й нащо, направду, шкіру милом шурувати,
Як на ній не годен бруду й зблизька розпізнати.
Й до роботи темношкірі не дуже завзяті -
Лиш обернеться начальник - годі позбирати.
Натомісць, чудово бачать, що лежить нефайно:
Зазіваєшся - з-під носа "підметуть" негайно.
Через те повільно в наших рухалась робота -
Матер'ял на ніч не лишиш - ось така гризота.
Із контейнера щоранку все надвір виймають,
А з обіда, що лишилось, те назад ховають.
Не даремно, де не глянув, міг спостерігати:
З автоматами чергують ангольські солдати.
Екзотичних місць в Анголі, мабуть, є немало -
За роботою, звичайно, часу бракувало,
Щоби все те роздивитись, узнати хоч трохи,
Та, що добре всіх "дістало", - це їхні дороги:
Лиш покинули столицю, зразу зрозуміли,
Що прогресу свіжі вітри поруч пролетіли.
На роботу досвіт-сонця треба виїжджати -
Через куряву пізніше можна заблукати.
Не кажу вже, що довкола - звалища сміттєві -
Всяк вирішує, як хоче, проблеми життєві.
На природу, видно зразу, людям наплювати,
А маршрутам туристичним тут не пролягати.
То й не дивно, що між людом болячки гуляють,
Ще й нові якісь "бацили" часто виникають.
Добре, дякувати Богу, кум не заразився -
Без прививки, без страхівки був би доробився...
Як робили, так робили - монтаж закінчили,
Разом з тим ще й поза планом трішки загоріли.
(Це у нас зима давала, скажем так, гастролі,
А на чорнім континенті сонечка доволі!)
І, поскільки починались Новорічні свята,
Всі зібрались терміново назад відлітати.
На летовищі посадка, як в ковчег до Ноя:
На три рейси - одна черга, тож стоять по троє.
Гамір, шум, дитячі писки, молитви до Неба -
Саме зараз, як назбитки, всім в Європу треба!
Поштовхались, зрозуміли - нелегка задача,
Те, що є квиток в кишені, нічого не значить:
Якісь спритники за гроші ведуть манівцями,
Інші крутяться по залі, "пасуть" за сумками;
І прийшлося куму й друзям чергу шикувати,
Що на рейс до Лісабону вчасно ся дістати.
На крило лягає "Боінг" - вирватись вдалося!
Тільки де-коли здається - все це приверзлося...
Так з тих пір моєму куму є що розказати
І життя на Батьківщині є з чим порівняти.
