З мовчазного дозволу
                  п.Богдана Очеретного.
                  (газета "Слово",30.11.2002р.)

З кумом ми по Лiсабонi йдем, як по Шопенi.
Вже й копiйка кавалерська завелась в кишенi.
Мiсяць ми вiдпрацювали, треба й вiдпочити,
У недiлю можна випить i перекусити.

В ресторанi нас зустрiли, як близьку родину.
Сам патрон на дверi вийшов, ще й кличе дружину.
Посiдали оба з кумом, цигарки дiстали,
Нiчим нас вже не здивуєш, всюди побували.

Замовили вина собi цiлих два графiни
I якiсь там каракойшi , щоб вони згорiли.
Вино зразу нам принесли, ще й якiсь гачечки
- Певно, страву ту заморську їстимем з горшечкiв.

Вже на кухнi щось ся смажить, потрiскує сало.
Зажурився кум, говорить: "Замовили мало".
Зранку, справдi, нiц не їли, навiть i не пили,
То нараз могли би з'їсти чорта й крокодила.

Скiльки б ниточцi не витись, та буде по тому.
Йде сеньора, як та пава, до нашого столу,
Йде, прицмокує губами. Не можу збагнути -
На пательнi якiсь круцьки, що б то могло бути?

Але, добре придивившись, все я зрозумiв:
Несуть клятi бусурмани їсти слимакiв!
Свiте Божий! Краю милий! Рiдна моя ненько,
Чом ти мене не вдушила, як я був маленьким!

Краще лягти в домовину, чи згинути в мандрах,
Анiж їсти слимакiв цих, та ще й у "скафандрах"!
Кум вiдразу набундючивсь, щось пробурмотiв
I зi страху лигнув двоє. А я не зумiв!

Як за тiї каракойшi платню стали брати, -
На тi грошi можна з'їсти пiвсвинi на брата!
План тепер таємний маю, вам можу розкрити:
Всiм нам вдома у пiдвалах слимакiв ростити.

Як до нас на заробiтки ринуть бусурмани,
Хто виростить слимакiв - мiльйонером стане!
Ще одну науку маю, теж мушу сказати:
Якщо йдете в ресторан, хоч щось треба знати.