Дiтям моїм Юрi та Алiнi
на честь одруження.
Не даремно люди кажуть: Дiти - то є дiти!
Не дають маленькi спати, а великi - жити.
Як ми з кумом виїжджали у свiт мандрувати,
То здавалось, ще їм треба носи пiдтирати.
Та, неначе в небi птахи, лiта пролетiли -
Озирнутися не встигли - дiти помужнiли.
...От знаходить кум у скринцi вiсточку вiд сина,
Сiв за стiл, читати буде - пам'ята дитина!
Про науку, про погоду, вже й "пiдводить риску" -
Знизу почерком дрiбненьким ще якась дописка:
"Тату, сядьте, я Вас прошу (проявля турботу),
Сталось так, що споряджаю сватiв у суботу.
Може скажете - завчасно весiлля робити,
Але просим з молодою нас благословити".
Бачу, кум, вiдкривши рота, не може закрити -
Тож несу йому скоренько водички попити.
Прочитав iще й iще раз: -От i маєш, куме,
Нашi дiти вже дорослi, ти собi подумай!
Ми iз дому виїжджали майже парубками,
А повернемось до хати - акурат дiдами.
Я до нього: - Не гризися! Новина хороша.
Вiдпросись пiди з роботи, вишли дiтям грошi,
Побажай їм все, що треба, хай живуть щасливо -
Щось не знав я, що у тебе натура вразлива.
- Та не в грошах, куме, справа -це найлегша тема,
Я не встигну подолати вiзовi проблеми.
Як же там вони без мене будуть святкувати,
Нiби мама є в дитини, а немає тата!?
Але, бачу я, поволi кум виходить з шоку,
Тут i там приготування почались, нiвроку.
Банк перекази приймає, пошта - бандеролi,
Слава Богу, кум ся чує не в останнiй ролi.
Вiн "сидить" на телефонi з ранку до смеркання,
Навiть "знявся" на касету - вiдiслав вiтання:
- Хай в моїх дiтей там буде не гiрше, нiж в iнших,
Все ж я тато своїм дiтям, не сердитий вiтчим!
День призначений приходить, година минає,
I в очах у мого кума сльоза виступає.
Та, щоб настрiй був святковий, ми ся готували
I собi весiльний столик також зладували.
Не було iкри там, правда, не було лосося,
Але бульби наварити все-таки вдалося.
"Качки з ябками " засмажить також не зумiли -
Натомiсть у магазинi сосисок купили.
I, коли на Українi шумiло шампанське,
До горняток розливалось вино португальське.
Разом з друзями пiдняли, "гiрко" закричали,
Тiльки стрималися - кума вже не цiлували.
Десь там музика лунала, то й ми заспiвали,
Про ту сосну, що палала собi пригадали,
Про два кольори життєвi й "Думи мої, думи" -
Сум i радiсть ходять разом - тож тримайся, куме!
Додають нам нашi дiти сивого волосся,
Ми ж бо молимось, щоб їхнє життя удалося,
Щоб нiколи не узнали, скiльки будуть жити,
Як на вiдстанi, заочно, дiтей одружити.
