Щоб сказав, що надоїло - було б дуже стисло,
Бо життя заробiтчанське в печiнки залiзло:
Коли кожен в тобi бачить робочу худобу,
Коли пнеться керувати - змалку твердолобе,

Коли, маючи три класи, рветься в iнженери,
Хоч не годне вiдрiзнити бляхи вiд фанери...
Кожен третiй називає сам себе патроном,
Хоч до цього керував лиш овечим загоном...

Кажу куму: -Надоїло! Вiдмовляють нерви!
Вже пiсна "дiстала" зупа й дешевi консерви,
Макарони, i квасоля, i щовечiр - яйця!
Забираюся додому - матерi їх трясця.

Тобi добре - маєш жiнку у себе пiд боком:
Приголубить, нагодує, випере, нiвроку,
А моїй нема на кого дiтей залишити,
Тож, вертаюся додому, якось будем жити.

Наперед, як i годиться, написав заяву.
Хлопцям, звiсно, при вiд'їздi "могорич" поставив.
Врахував, щоби попасти додому на свята,
Коли їздив до столицi квитка замовляти.

Ось i все... Прощаюсь з кумом, а також з кумою.
На прощання вiн звернувся з мовою такою:
- Ти, як ластiвка весною, вернешся до хати -
При нагодi можеш мiсце i менi шукати.

...Рiдний дiм. Дружина, дiти, свята на порозi!
Як приємно бути вдома, а не десь в дорозi.
Десь за тиждень встиг побачить всю свою родину,
У кафе дiтей зводити, у кiно - дружину.

Та святковi днi минули i питають дiти:
- То що, тату, вже до школи можна не ходити?
Скiльки коштує "наука", чи тобi вiдомо -
Де ти зможеш заробити такi грошi вдома?

Поки ти там намагався грошi заробляти
Цiни тут давно зарплату встигли обiгнати!
Кажу: - Дiти! Тато знає чоботарську справу,
З таким татом бiдувати не маєте права.

Грошi є, кiоск поставим на краю городу,
Бо взуття сучасне рветься, звiсно, у народу,
А село у нас велике, тож робота буде.
I подався я по службах оформляти "буду".

Та не так-то було просто папери зiбрати,
Щоб малий приватний бiзнес в селi розпочати.
Обiйшов я всi можливi районнi структури -
Накiнець мене послали ще й в "архiтектуру",

Щоби довiдку принiс я, що моя "споруда"
Не стоїть в мiсцях дозвiлля - там, де ходять люди,
"Iнтуристам" не пошкодить пейзаж оглядати,
Нiби я кiоск збирався в Лаврi будувати.

Промайнув квартал. Майстерня досi не готова,
Та з’явилась за податком служба податкова.
Вслiд за тим прийшли "братiшки" - "дах" пропонувати
I тодi й моя "дахiвка" стала вiд’їжджати.

Глянув нишком у "шухлядку" - пачка похудала -
Iз кiлькох "ненаших" тисяч сотнi двi зостало.
Вхопив голову у руки: -Люди, що робити?!
Добре ще, що встиг я термiн вiзи поновити.

Позбирав останнi грошi, попередив кума
I подався за квитками - лiпше не придумав.
Знов родина зi сльозами мене проводжає:
Будь здорова, Україно! Лiсабон, вiтаю!