Господь Бог старався дуже й з iмпортної глини
Вiн злiпив чудовий витвiр - пращура людини.
Надихнув життя до нього, дав йому дружину,
Лиш одна промашка вийшла - не дав запчастини.
I тепер, як починають люди слабувати,
Замiнить "деталь" не можна - треба лiкувати.
Тож ми з кумом взяли з дому мазiв, аспiрину,
Щоб не впасти тут зненацька у якусь ангiну,
Щоб достойно пережити холоди сiчневi,
Бо вже чули - у аптеках лiки недешевi.
Та й до того ж тi пiгулки, що тут споживають
Нашим людям дуже часто не допомагають.
Першим "здався" кум, раптово - як чогось об’ївся,
Так папером туалетним зранку обложився.
Коли ж болi вже не годен був перетерпiти,
То поплiвся до аптеки лiкiв попросити.
Аптекарка з мудрим видом кума розпитала
I пораду замiсть лiкiв запропонувала:
- Чай на травах треба пити й буде все в порядку.
Лiки можемо лиш дати в "крайньому" випадку.
I, якби не захотiлось патрону вмiшатись,
Довелося б куму скоро про той "край" дiзнатись.
Але то була аптека - що з них можна взяти,
А менi - так "пощастило" в лiкаря бувати.
Як ми з кумом не старались зиму обманути,
Але сирiсть у кiмнатi все ж далася чути.
Став я кашляти поволi, а потiм - сильнiше,
Ртутний стовпчик пiднiмався кожен день все вище,
I коли домашнi лiки вже не помагали -
В полiклiнiку подався, щоби рятували.
Доктор чемно привiтався, вислухав докладно,
Медсестра пiд мене дала нове простирадло,
Довго слухав у "слухавки", стукав пальцем груди,
Заглядав до горла й ока... - одним словом, всюди
I, коли не знав про що вже у мене питати,
На рентген грудної клiтки вирiшив послати.
Так, як їхати для цього треба в iнше мiсто,
То зробить цю процедуру - це морока чиста.
Разiв три прийшлось кататись, але все ж зробили.
Потiм мого ескулапа десь чорти носили...
П’ять чи шiсть злетiло тижнiв - вже не пам’ятаю,
Та от, дякувати Богу, якось не вмираю.
Я й забув вже про хворобу, ходжу працювати,
Але все-таки хотiлось дiагноз узнати!
...Нiби куля, час тiкає - не замiтиш лету -
Знову кум бере до себе хворiб естафету.
Серед ночi раз схопився, по хатi ганяє:
- В зубi дiрка, - каже, - з дому... Сильно допiкає!
Спирт, часник, солонi ванни - що ще прикладати?
Коли нiц не помагає - треба лiкувати.
Кум ще "носа дре": "В Європi iду до дантиста,
Буду зуби тепер мати, як в кiноартиста!"
Зустрiч радiсну пропустим - я вже це "проходив".
Бормашиною, звичайно, куму вiн догодив,
Та коли пiсля прийому сказав: "Сорок євро!"
В кума враз самi пропали в тому зубi нерви.
Ще пiшов вiн раз, поставив пломбу тимчасову
I не мрiє бiльше мати зуби гоноровi.
- Та, якби у себе вдома ми стiльки платили,
Нас, мабуть, по кабiнету на руках носили.
Це ж, щоб зуб один, виходить, до ладу зробити,
Треба майже двiстi євро лiкарю сплатити.
То не дарма люд мiсцевий, трясця їхнiй мамi,
Посмiхається до свiту гнилими зубами!
Впiзнають вiдразу наших - варто рот розкрити:
Хто ж бо може в драних споднiх в золотi ходити?
I малий сусiд двохрiчний вимовля старанно,
Тикнувши на кума пальцем: " Ору, украньяно !"
...Ми хоч з кумом були хворi, але все ж ходили,
А от нашому колезi "сильно пiдфортило":
Замiсть чесними трудами грошi заробляти,
Сталось ногу на будовi йому поламати.
Без проблем "швидка" примчала, в лiкарню забрали,
Iлiзарови мiсцевi ногу поскладали,
Повставляли шпицi-дроти i сказав умiлець:
- Через мiсяць будеш, хлопче, ходити без милиць.
День за днем проскочив мiсяць, другий i четвертий,
А колега все на лiжку лежить розпростертий.
Ногу двiчi ще ламали їхнi костоправи -
Чи в них руки обi лiвi, чи обидвi - правi?
Чи вони на тiм рентгенi "ганч" не замiчають,
Або ноги українськi iншу форму мають?
I чомусь оперували о четвертiй ночi,
Коли всiм нормальним людям злипаються очi...
Тяжко все це зрозумiти! Говорив з сусiдом,
То його синка зробили перше iнвалiдом,
А почали виправляти - взялася гангрена
I вiдкрилася на цвинтар "дорога зелена".
І тоді лиш зрозумів я, яке щастя маю,
Що донині білим світом якось шкандибаю.
...Я ж зумів одного разу за дріт зачепиться,
Що летів сторч-головою, аж "вибив" ключицю.
Та колеги підсобили, "швидку" погукали -
І мене за дві години... прооперували.
Під наркозом я не бачив, що мені зробили,
А вони діру "в долоню" на грудях відкрили.
Вивих вправили докладно, ніби так і було,
І, мов ватяну фуфайку, дратвою стягнули.
От тепер сорочку зкину - виступає рана,
Ніби я з Чечні вернувся, чи Афганістана...
Тож шануймось, любi браття, запчастин немає!
Пам’ятайте, що нас вдома родина чекає,
Щоби кожен з нас до хати приїхав здоровим,
Щоб "червоний хрест" мiсцевий нам не став дубовим!
