На головну

Частина 1.

Спочатку було...

Я - гуцул i ти - гуцул, оба ми гуцули:
В Португалiю подались, бо ще там не були.
Заробити захотiли на коня та бричку.
Кум купити собi хоче молоду теличку.

Нас туристами зробили в Києвi-столицi
I сказали, що у Мюнхен веземо гузицi.
Та й недорого з нас взяли: по "штуцi зелених" -
Тут же кум розрахувався й заплатив за мене.

Посадили нас до буса - хлоп сидiв на хлопi,
Та й повезли мандрувати по цiлiй Європi.
Лиш доїхали до Нiмцiв - казали платити,
Щоб щасливо в ту шенгенську зону приступити.

Позбирали, заплатили - їдемо, як в казцi:
Що нам долар, два чи "штири" - маємо їх в ...носi.
Ми ж бо їдем заробляти грошi тисячами -
Хто ж бо мав тут рахуватись з тими копiйками.

Їдем далi, п’єм з сусiдом, салом заїдаєм,
Аж тут хлопцi пiд Мадридом нас перестрiчають:
- Ми вас радi всiх вiтати,- кажуть нiби щиро,-
По сто "баксiв" треба дати для пiдтримки миру.

Нам дiватись було нiде - ми ж вiйни не хочем:
Здарували хлопцям грошi за красивi очi.
Вже не п’єм i не спiваєм, їдем засмученi,
Бо воднораз спорожнiли всi нашi кишенi.

Лiсабон зустрiв нас радо, знов прийшли "ребята",
Та у нас до того часу не було що брати.
Потрясли зо двi години, далi вiдпустили:
Дали куму шпiца в дупу, й менi “доложили”.

В турбюро нам обiцяли квартиру й роботу -
Та ми з мiсяць ночували обоє пiд плотом.
Харчувались разом з псами на сусiднiй звалцi -
Поки хату не найняли у якоїсь бабцi.

В тiм хлiвi тримала свинi, але всi побила,
Гнiй мiтлою позгрiбала - зробила квартиру.
Ми ся з кумом дуже тiшим - дощ не йде за комiр,
Тай шукаємо роботу на кожнiй будовi.

Я ж назичив в кума грошей - треба їх вiддати,
Та i тут хоч раз на тиждень треба поснiдати.
Знов знайшлися добрi люди: - Будете робити,
Тiльки знов по триста "баксiв" треба заплатити.

Влаштували нас чудово, що там i казати:
Кум працює на будовi, а я - "на iшадi".
Кум бетони так тягає iз ранку до ночi,
Що йому аж, бiдаковi, повилазять очi.

Дав патрон менi мотику негострену зроду
I казав мiж виноградом бур’яни полоти.
Сонце пражить, як скажене, - шкiра облiзає:
Так чужую ми державу з кумом "дорабляєм".

...Як ми тiшилися з кумом з першої зарплати,
Що не знали, де тi грошi маєм заховати.
Та борги пороздавали, їсти накупили -
I наступний цiлий мiсяць без грошей сидiли.

Мiсяць так пройшов i другий - вже й призвичаїлись,
Але тут бiда ще iнша з нами приключилась:
Напечемось на тiм сонцi, як чорти у пеклi,
Та й приходимо додому з кумом ледве теплi.

Гляну я на кума й бачу - треба рятувати,
Та й питаю: - Може треба "швидку" викликати?
- Та яку "швидку", дубина,- кум вiдповiдає,-
Лети вже до магазину, бо я догораю.

Хоч вино у них дешеве, i дуже не брали,
Але знову ми додому нiц не посилали.
Шляк би впiк тi заробiтки i їхнi мiльйони -
Бачу, що не розрахуюсь з кумом я нiколи.

Це ж, щоб дома добре жили на мою зарплату,
Мушу я тут двiстi рокiв тяжко гарувати.
В Португалiї, я бачу, мушу помирати -
Як помру, то закопайте зi мною iшаду.

Хай усi тепер почують - не вiрте рекламi,
Бо ми з кумом пiддалися, колька їхнiй мамi.
I не знаю, чи прийдеться додому вертати...
Жаль до горла пiдпирає - кiнчаю спiвати.

            Додому             Далi

Будова - не мед!

Заслужений будiвельник португальщини

Hosted by uCoz